Принципи
навчання – вихідні положення, основні дидактичні вимоги до
процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність.
1.
Принцип виховного навчання.
2.
Принцип розвивального навчання.
3.
Принцип науковості освіти.
Цей принцип вимагає
включення в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному
рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів.
4.
Принцип доступності (посильності) навчання.
Принцип доступності
чимало дидактів розглядають у діалектичній єдності з принципом науковості.
Доступність не означає легкості у засвоєнні, а міру посильної трудності.
Л.В.Занков навіть висунув принцип навчання на високому рівні трудності; лише
тоді, на його думку, навчання є розвивальним, збуджується його рушійна сила,
з'являється інтерес, прагнення долати труднощі, радість від отриманої перемоги.
Для реалізації даного
принципу вчителю важливо добре знати навчальні можливості своїх учнів, вибирати
такі зміст та методи навчання, які б дозволяли постійно рухатись від
"зони актуального розвитку" до "зони найближчого розвитку"
учнів, створюючи і долаючи основну суперечність процесу навчання.
5.
Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою.
Даний принцип витікає
із закономірного зв'язку навчання з вимогами суспільного життя. Основні шляхи
реалізації цього принципу:
- розкриття
необхідності теоретичних знань для ефективної практичної діяльності;
- демонстрація того,
як наукові відкриття народжувалися із практичних потреб людства;
- звернення до
найновіших досягнень науки і техніки, до проблем суспільного життя;
- опора на життєвий
досвід учнів у процесі навчання;
- організація
різноманітної практичної діяльності школярів, перш за все, продуктивної, з
метою набуття уміння застосовувати знання на практиці.
6.
Принцип наочності навчання.
Принцип наочності
оснований на сенсуалістичному підході[1] до навчання. Я.А.Коменський назвав його "золотим
правилом" дидактики. Він стверджував, що треба "все, наскільки
можливо, уявити почуттям, а саме: видиме – зором, чутне – слухом, нюхове –
нюхом, смакове – смаком, дотикувальне – дотиком, а якщо щось може бути
одночасно сприйняте декількома відчуттями, то повинно одночасно подаватись на
декілька відчуттів"[2].
Реалізовуючи даний
принцип, вчитель має пам'ятати, що наочність – не самоціль, а засіб, який
повинен забезпечити розвиток сприймання, мислення, активності й самостійності
учнів; що поєднання слова й наочності допомагає осмислити спостережуване,
зрозуміти зв'язки між фактами та явищами; що недоцільно показувати те, що добре
відомо учням, достатньо лише створити відповідні уявлення; що надмірна
наочність призводить до труднощів сприйняття; що демонструвати наочність треба
на необхідному етапі уроку, а не завчасно.
7. Принцип систематичності, системності,
послідовності, наступності навчання.
Систематичність
навчання відбиває вимогу засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у
цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками і
залежностями.
Послідовність
навчання має на увазі побудову його у стрункій логічній послідовності так, щоб
нові знання спирались на раніше засвоєні, а ті, в свою чергу ставали
фундаментом для наступних знань. Тобто поряд з послідовністю у навчанні повинна
мати місце і наступність.
На реалізацію цих
вимог націлюють програми, в яких передбачено розкриття внутрішньопредметних і
міжпредметних зв'язків.
8. Принцип цілеспрямованості та мотивації навчання.
Для успішної
реалізації цього принципу вчителю необхідно правильно формулювати цілі (освітні,
виховні, розвивальні), будувати свою роботу так, щоб вони були зрозумілі та
сприйняті учнями і досягнуті в процесі спільної діяльності.
Мета навчання краще
сприймається учнем за умови наявності в нього позитивних мотивів учіння.
9.
Принцип активності та самостійності учнів у навчанні.
Принцип активності та
самостійності учнів у навчанні вимагає створення умов для вияву учнями творчої
активності та пізнавальної самостійності у процесі засвоєння знань.
Активність і
самостійність учнів у навчанні тісно взаємопов'язані. Активність виражається у
стані готовності, прагненні до самостійної діяльності. Самостійність – у
визначенні об'єкта, виборі засобів діяльності без допомоги ззовні. Джерелом
пізнавальної активності й самостійності є потреба учнів у здобуванні знань, у
самовираженні. Завдання вчителя – стимулювання цієї потреби.
Активізація
пізнавальної діяльності потребує використання таких методів, прийомів,
засобів і форм навчання,
які стимулюють учнів до виявлення активності й самостійності.
10.
Принцип свідомості й міцності засвоєння знань, умінь і навичок.
Даний принцип вимагає
забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і
узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження їх у пам'яті,
відтворення і використання у потрібний момент.
11. Принцип індивідуального та особистісно
зорієнтованого підходу до учнів у процесі навчання.
Цей принцип вимагає
врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і
забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності, а також
створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб’єкта
навчальної діяльності (саморозвитку).
12.
Принцип оптимізації навчального процесу.
Даний принцип обґрунтований у
працях Ю. К. Бабанського. Він вимагає "із ряду можливих варіантів
навчального процесу вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально
можливу ефективність розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку школярів
при раціональних затратах часу і зусиль учителів і учнів"
|